Минає час. В далекий спогад
Мене ніщо не віднесе.
Любила Вас? Весняний подих
Мені обвітрює лице –
І це не смуток, не печалі...
Забула Вас уже давно.
Життя не в’ється по спіралі,
І зупинилося кіно.
Чи, може, Ви були ледачі,
Чи поламали меч в бою?
В труні с кришталю – лицар сплячий
Чи Ви? Чи спогад? Чи люблю?
Давно уже не сподіваюсь:
Для мене Ви – зотлілий прах,
І соромно мені – я каюсь...
А Ви все губитесь в словах.
Я знаю, Ви іще прийдете,
Та тільки взимку, тільки в снах –
І білий кінь, і Ви бредете
По запорошених полях.
