Коли ти пройдеш понад барвами світу,
Зможеш Сонцю заглянути в очі, – осліплений,
Але одчайдушний, –
Ти питимеш силу Землі.
Чиста кров моя
З очей твоїх прожене навіть спогад колишнього страху.
І – я... оживу...
І тоді – шепотітиму краплями ніжними,
І тоді – нагадаю вітрами тривожними:
Пам’ятай мене! Пам’ятай мене!..
...Небо могутнє жаріє, –
Засвічує ранок на обрії!
Голос першої пташки, –
Зірку останню цілує.
Повернися лицем до Сонця,
Що променем першим сміється!
До вітру весняного шалу,
Що перемогу вістує!
І тоді у скелястих скронях,
Пульсуватиме грім насолодою,
Одержиме весною і силою, –
Свободою!
Повернися лицем до Сонця...
